Таємниці „зеленого будиночка“
Майстерна гра акторів, оригінальні ляльки, костюми, музика та гумор — все це кінцевий результат кропіткої роботи колективу Черкаського академічного театру ляльок, де дорослі творять дитячу радість. Ми — у знаменитому „зеленому будиночку“ у самому кінці черкаського Хрещатика.
Кожен куточок будівлі тут наповнений таємничістю. І не дивно, адже приміщення театру — це історична цінність Черкас. Близько 150 років тому будівля належала лісничому, який з дуба побудував будинок для своєї сім’ї. Працівники театру до сьогодні зберегли приміщення без суттєвих змін. Залишилися навіть дверні ручки, виготовлені з мідних сплавів на тульській фабриці самоварів із вензелями фірми та виробничим гербом.Важливо, що сьогодні вистави проходять у стінах театру. Адже раніше поціновувачі лялькового мистецтва ляльок ходили на вистави до орендованих місць. „Ми зробили з репетиційної зали зал для глядачів, — розповідає директор театру Любов Величко, — та він нас не влаштовує. В ідеалі зала має бути двоповерхова і уміщати 200 осіб. А наше приміщення розраховане на 80 дітей або 50 дорослих“.
Одержимі мистецтвом
Стіни лялькового театру служать водночас і музеєм. Жоден сантиметр не лишається вільним: скрізь грамоти, нагороди, світлини, малюнки маленьких глядачів. А ще — старі ляльки. За правилами, їх мають списувати і знищувати. Та майстри Черкаського театру цього не роблять, бо як знищити ляльку, яка працювала на сцені 30 років?
Серцем театру є бутафорка — місце, де вручну виготовляють декорації та „акторів“. Творчість у цій кімнаті незримо присутня навіть у повітрі. Тут художник Євген, який прикрасив своє робоче місце власними роботами. Поруч майстрині створюють перуки. Куди не глянь — скрізь ескізи, папір, газети, картон: матеріали, з яких технікою пап’є-маше виготовляють маски та декорації. Очолює виробничу майстерню Сергій Мартиненко, який дає друге життя списаним матеріалам.
У театрі є кімнати, де очам відкривається справжнє царство костюмів. За словами Любові Величко, сховище з декораціями та костюмами потребує особливого догляду. Немов у музеї, потрібно підтримувати певну температуру та вологість приміщення.
Далеко не останнє місце у створенні вистави займає композитор. „Наш композитор Сергій — справжній професіонал. Він родзинка нашого театру, адже не кожний музикант може працювати у ляльковому театрі та створювати музику для дітей“, — переконана Любов Величко.
Народження вистави
До Черкаського театру ляльок ходять не лише діти. У репертуарі закладу є вистави і для дорослих. Підготовка до дитячої вистави триває близько трьох місяців. Вистава для дорослих готується набагато довше. Наприклад, „Наталку Полтавку“ готували протягом року.
Складний процес підготовки вистави починається з того, що художній керівник обирає виставу і підлаштовує її для театру. Цю відповідальну посаду займає Ярослав Грушецький. Головний художник оцінює сюжет і виготовляє ескізи. Цим займається справжній майстер своєї справи Каріна Чепурна, за свої костюми художниця отримала силу силенну нагород. Після засідання художньої ради ескізи передаються у бутафорку, де між майстрами розподіляються обов’язки: хто розписує, хто ліпить маски, хто шиє костюми, а хто виготовляє декорації. „Далі режисер обирає акторів, — розповідає Любов Величко, — які починають вичитувати свої ролі і вносити зміни. Актори репетирують, але без декорацій. Та найважча робота — з лялькою. Виготовити ляльку — дуже кропітка робота, потрібно зробити так, щоб актору легко з нею працювалося. Бувають роботи, коли лялька „дубова“, а є ляльки, котрі „грають самі“. Ширмова вистава іноді стає справжнім випробуванням. У акторів затікають шия і руки. Лялька сама по собі не легка, до того ж має складний механізм. Потім художня рада переглядає виставу і слідкує за кожним рухом ляльки, щоб вона правильно повела ручкою, вчасно відкрила рот, подивилася на глядача“.
Коли всі нюанси враховані, до театру запрошують перших глядачів — маленьких дітей з дитсадків. По закінченню вистави малята діляться своїми враженнями, і якщо все добре, вистава входить до репертуару театру.
Актори лялькового театру: мала штучка червінчик, а ціна велика
Під час перегляду вистави складається враження, ніби за ширмою не менше 10 акторів. Виявляється, різними ляльками, різними голосами в одній виставі грають троє акторів. І їх не відрізниш, поки вони не вийдуть з-за ширми. Наразі у театрі працює 17 акторів. На перший погляд їх багато, але якщо порівняти з іншими мистецькими установами, де працює 70 осіб, а то й 230, то це зовсім мало. Однак актори театру на рік проводять 550 вистав. Окрім вистав у місті, актори виїжджають в садочки, школи і в села, незважаючи на негоду.
Трупа лялькового театру має безліч нагород і щороку виїжджає за кордон на міжнародні фестивалі. Найпершим досягненням директор театру Любов Величко вважає присвоєння театру статусу академічного. На той час такою назвою могли пишатися лише театр Києва та Харкова.
У 2012 році театр побував на Всесвітньому фестивалі театру ляльок у Китаї, де був єдиним представником України з-поміж 100 країн світу. У грудні колектив повернувся з Тунісу. Передати іншомовній публіці зміст та сюжет вистави — це для театру справжня школа. „Перед поїздкою до Тунісу ми півтора місяці вчили французьку мову, — розповідає художній керівник Ярослав Грушецький, — всі поїздки і сучасне обладнання доводиться оплачувати власним коштом. Інші театри України, які мають кошти, нікуди не виїжджають, бо не розуміють, що театр має розвиватися, переймати досвід і випробовувати власні сили за межами свого театру, своєї сцени.
„Власними силами ми придбали апаратуру, облаштували сучасну професійну студію звукозапису, актори мають всі потрібні мікрофони, — розповідає Любов Величко. — Ми придбали сучасний відеопроектор. Театр ляльок — це лакмусовий папірець культури міста, а особливо, влади. У нас найменше приміщення, найменші зарплати. Але працівники театрів з усієї України телефонують нам і радяться з нами щодо проведення вистав для дорослих. Хто сказав, що дорослі не можуть радіти? Наприклад, мер із Франції підходив, грався лялькою і намагався щось зобразити“.
Черкаські глядачі — справжні інтелігенти
Під час фестивалю у Тунісі, за словами директора театру, тамтешні діти утворили живий коридор і з вдячності цілували автобус. У Китаї і діти, і дорослі сприймали акторів і ляльок дуже жваво. Навіть поліція танцювала і співала. „Наші дітки стриманіші, не такі розкуті та надзвичайно інтелігентні. Вони знають, коли треба аплодувати, коли мовчати. Наприклад, у Запоріжжі діти галасують і не вміють слухати. Наш глядач дійсно вихований. Якщо ж діти крутяться, то шукати недоліки слід у собі“, — впевнена Любов Величко.
У 2015 році Черкаський академічний театр ляльок святкуватиме своє 50-річчя. З цього приводу директор збирається провести фестиваль. У театрі планують розширити репертуар як для дітей, так і для дорослих.
Цьогоріч колектив знову вирушить за кордон.
Черкаський театр ляльок, не зважаючи ні на що розвиватиметься і радуватиме дітей та дорослих в усіх куточках області, країни і світу. Художники, швачки, майстри, актори, скульптори хоч і дорослі, та добре знають, як подарувати радість своїм маленьким глядачам.
Â
По материалам http://aktsent.com.ua/
