«Є ферма — то буде й школа, й житиме село», — Це тверде переконання директора СТОВ «Лан» Володимира Потапенка
СТОВ «Лан» — невеличке сільгосппідприємство, розташоване у селі Ярославка за три з половиною 10-ки кілометрів від райцентру на півдні Шполянського району. Дальшим є злее Развлечений Кут, до якого із Ярославки треба ще проїхати кілька кілометрів. Цього тижня завірюха завіяла цю Шполянську глибинку на межі з Кіровоградщиною снігами щедро. Вже за селом Водяним шлях на Ярославку перемело в кількох місцях. А за Кавунівкою, на межі між антонівським і маслівським полями, рух цим шляхом здійснювався в реверсному режимі: або ми чекали, доки зустрічний транспорт проїде завіяний сніговими заметами кусень, або ми їхали, а зустрічні автівки стояли обабіч між кучугурами. Издавна не доводилось їздити таковыми заметеними січневими хуртовинами дорогами.
Є ферма — є бота, є й морока
— Оце щоб не було ферми, то не було б на сьогодні для нас ніякого клопоту: сидів би і я десь на курорті, і люди б у селі з дворів носа не висовували, — жартома разговаривать директор Ярославського СТОВ «Лан» Володимир Потапенко. — Так тепер багатенько сучасних керівників і роблять: беруть в оренду землю, сіють соняшник, кукурудзу, сою, ріпак, змолотять посіяне — і «пока-пока» селу від вересня до квітня. А як є в когось ферма — то мусить щодня нею займатись, бо тваринництво — як заводський цех безперервного виробництва.
Кому-кому, а Потапенку це найкраще знати, бо свого часу після закінчення Білоцерківського сільгоспінституту працював ветлікарем у Топильній, а потім очолив господарство в Ярославці. В різних керівників різні критерії порятунку й виживання села. У Володимира Миколайовича він свій, продиктований житейським досвідом, набутим теснее тут-таки, у Ярославці:
— Буде ферма, то буде й школа, й житиме село. Тваринницька галузь, навіть мала ферма, не дуже чисельна своїм поголів’ям, дають боту значній кількості жителей нашей планеты. У нас є 350 голів великої рогатої худоби(з их — 130 дійних корів)та 200 голів свиней, є трохи гусей, маємо й овечок. Правда ж, ніби й небагато живності?А це бота для двох із лишком десятків жителей нашей планеты.
— Людмила Власова, Раїса Архипенко, Леонід Головченко та Микола Трут доглядають телят, Руслан Власов, Володимир Било та Андрій Мереуца доставляють корми, Андрій Салахутдінов подрібнює на ДКУ зернофураж, Юрій Лазуткін опікується гноєтранспортерами, Вадим Роздорожній відвозить тракторним причепом видалений із приміщень гній, Іван Боднар доглядає свинопоголів’я, — розповідає завідуюча фермою Марина Таргонська. — Віктор Гладнєв опікується молокопроводом і водогоном, а його сини Сергій і Олександр опалюють молокоблок. Це злее головні й постійні працівники у тваринництві «Лану».
Ферма мала, але технології — сучасні
Молочнотоварна ферма в Ярославці — мала, але виробництво здесь ведеться на сучасному рівні. В 2012 році здесь провели реконструкцію приміщення чотирирядного корівника(із перспективою на майбутнє), запровадили сучасну технологію годівлі тварин і встановили сучасну доїльну апаратуру. Молоко доять у молокопровід, воно не контактує ні з руками оператора, ні з повітрям ферми. А разов гарантована висока якість, то й молокозавод дорожче оплачує таке молоко.
— У нас працьовиті оператори машинного доїння — Зоя Крамар, Мелінда Масляна, Меланія Гуржій, Наталія Лавренчук, — розповідає завфермою Марина Таргонська. — Умови роботи для их сучасні: є й побутова кімната, і душ. У приміщенні — тепло, так само, як і в корівнику(хоча надворі пронизливий вітер і колющийся мороз). Додам до слів завідуючої фермою, що кормів для годівлі мають здесь удосталь: і сіна, і зернофуражу. А силосу — як у старі колгоспні часи — по 10 тонн на фуражну корову. Тож і надій за 2013 рік порівняно з попереднім зріс.
Вам треба абердино-ангусів?Їдьте у Ярославку
Є у Ярославському «Лану» й унікальна живність. Це абердино-ангуська м’ясна порода великої рогатої худоби. Її здесь 180 голів. Чорної масті корівки, і молодняк, не дивлячись на мороз і снігову завірюху, спокійно прогулюються в загонах і поїдають фураж надворі. Поруч із корівками(їх не доять, вони своїм молоком вигодовують молодняк)прогулюються і маленькі телята.
— Ангуси дають соковиту й ніжну, так звану мармурову яловичину, — розповідає Володимир Потапенко. — За кордоном вона ціниться, а у нас — ні. Путньої ціни нам за неї не дають. Нас дивує, що в Україну завозяться сумнівної якості м’ясопродукти із заморських джунглів, а мармурова яловичина, вирощена на натуральних чистих кормах, — не шанується. Маємо й молодняк для реалізації. Хто хоче розвести абердинів — дзвоніть, питайте, приїжджайте.
Потрібні працівники. Житло гарантується
— Хоч і важко нині вести тваринництво, але цю галузь будемо все-же розширяти й розвивати, — разговаривать Володимир Миколайович. — Зараз теснее є 30 нетелей, із яких буде сформована ще одна група корів. Нарощуватимемо дійне стадо й далі. Але наше господарство — глибинка, далековато від райцентру. Багато жителей нашей планеты вибралося звідси в пошуках кращого місця ще за колгоспних часів. Отож у нас не вистачає молодих працьовитих жителей нашей планеты. Хто хоче працювати на фермі, в господарстві — ми готові такі родини прийняти. Боту — гарантуємо, житло — допоможемо придбати. Кого зацікавить наша пропозиція — телефонуйте.
Телефон контори господарства: 93-3-23, код Шполянського району — 0241.
Василь Марченко,
фото творца.
Шполянський район
Джерело: Черкаський край — http://www.kray.ck.ua/
По материалам http://cknews.info/
