„Порожняк“ до ювілею
До 200-річчя Кобзаря театр не відремонтують, а тетралогію „Тарас“, яку спеціально до події готували упродовж 4 років, „покажуть пізніше“
„Це справа честі кожного українця — гідно і по-особливому відзначити 200-річчя Кобзаря. Я наполягатиму на тому, щоб увесь рік повністю присвятити Тарасу Шевченку. Всі події, які плануватимемо на 2014-й, повинні бути знаковими, щоб вдалося сповна розкрити постать Кобзаря, його творчість, мистецтво. І через Шевченка показати Україну світові“, — сказав 9 березня 2012 року у Каневі Президент України Віктор Янукович.
Так сталося, що до шедевральних витворів архітектури будівля черкаського драмтеатру не належить. Початковий варіант був іншим: з колонами, арками, барельєфами і тому подібними атрибутами пишноти. Виправданої, одначе, як традицією, так і покликанням будь-якого класичного театру: дарувати людям святкову урочистість і піднесений стан душі ще задовго до самої вистави. Вийшла якась постанова „Про боротьбу з архітектурними надмірностями“ і 1 вересня 1965 року наш театр постав у аскетичних формах заводської їдальні, але більших розмірів.
Відтоді ні з фасадом, ні з самою спорудою по периметру нічого не відбувалося. Її жодного разу не ремонтували, а забрукована однією з перших у місті прилегла площа вже давно гірше ганку райцентрівського генделика…
У грудні 2009 року Черкаси спричинили театральну сенсацію європейського масштабу. „Циганський барон“ із сузір’ям перших величин „постановочної справи“ з Нідерландів, Німеччини, Бельгії та знаних на континенті акторів подарував таке відчуття, ніби раптом наш театр позбувся усіх провінційних стін і до зали, як перед травневою грозою, увіралися щедро напоєні озоном вітри…
Ось так, переповнений емоцій, що, напевне, не надто сприяє розмові, уперше й спілкувався з керівником проекту Сергієм Проскурнею. І в тій атмосфері було трохи ніяково перед Пітером Коксом, Марком Кроном, Тао Нгуен та усім отим „євросоюзом“ узятим за порепане помешкання черкаської Мельпомени. На що Сергій Владиславович лише посміхнувся: не біда, мовляв, справжні актори на це не зважають, а інших тут немає. Тоді він професійно ще не був пов’язаним із нашим театром, тож казав відсторонено: „Ви тут, гадаю, не зовсім усвідомлюєте, що значить бути театром Шевченка у столиці шевченкового краю. Це ексклюзивне право на такі проекти, на такі перспективи, яких не має жоден театр світу!“
Згодом непередбачувана режисерська доля привела великого позитивіста, романтика і невгамовного „енерджайзера“ Сергія Проскурню у Черкаси. Театр це відчув, відчули й глядачі. Та за швидкими блискучими проектами крилася головна робота натхненника ідей і усієї трупи: постановка тетралогії Богдана Стельмаха „Тарас“. Дозовано, по одній „серії“ на рік починаючи з 2011-го, бо це не той випадок, коли поженеш, актори пропонували глядачеві „ескізи“, аби у дні 200-річчя Шевченка „вибухнути“ небаченим мультимедійним мега-дійством тривалістю у 6 годин, Хоча й їх було замало, аби показати усе життя національного генія від останніх днів до дитинства (саме так). Що за цим? Знаю, що лише до першої частини „Тарас. Слава“ було пошито понад 100 костюмів, і не лише у театрі, а й у кравецьких майстернях міста. Що одному лише виконавцю головної ролі Петру Панчуку довелося вивчити 70 сторінок віршованого тексту. Що на виставі був присутній Сергій Тулуб, де говорив і про унікальність режисерського задуму, і про високий професіоналізм акторів, і про символізм, і про майбутні фестивалі шевченківських театрів…
На іншому фронті директор театру Володимир Осипов пробивав питання фінансування ремонту. Формально вдалося: ЗМІ зарясніли цифрами, які хоч і дещо різнилися — 14-17 мільйонів гривень, та однаково дозволяли розраховувати на те, що до ювілею театр стане іншим. Сергій Проскурня, зокрема, бачив його вуличні стіни не оновленим сірим масивом, а справжньою галереєю великих репродукцій з акварелей і сепій Шевченка, зроблених ним на Черкащині.
Не я один, але й усі містяни, що слідкували за перебігом подій довкола майбутньої реконструкції, напевне, збагнули — коли минулоріч з теплом театр не вбрався у риштування, „нічого не буде“. Замість них цієї зими з’явився якийсь ідіотський паркан характерного кольору, а з його появою — і відповідне пояснення з ОДА: ведуться ремонтні роботи. Так, про всяк випадок, зайшов і з фасаду, і з протилежного боку — окрім „Театрального Яру“, який вже сприймається як невід’ємний фрагмент пейзажу, все — як і кілька десятиліть тому.
А нещодавно стало відомо, що у дні великого ювілею у шевченківському театрі взагалі нічого особливого не буде. Офіційні заходи пройдуть у ПК „Дружба народів“, у ремонт якого, на щастя, влада не втручалася, а в самому театрі 10 березня вкотре покажуть — за усієї поваги до нього, але вже добряче оскомний — „Великий льох“. Повноформатного „Тараса“ ж („Слава-Слова-Безталання-Доля) побачимо аж в кінці травня у форматі фестивалю „Сцена людства“. І коли зважити на терміни, зовні з театром за ці три місяці нічого не відбудеться.
Вкрай дивно, але взагалі усе, що вписується у контекст дати, чомусь відбувається далеко від обласного центру. Так, нещодавно Сергій Тулуб сповістив, що „уже відремонтовано 350 об’єктів, названих в ім’я Великого Кобзаря“. Цікаво, коли зібрати відомих шевченкознавців краю — вони б змогли скласти список хоч половини „об’єктів, названих в ім’я“? Хоча якщо таких, як „чумакова хата“, реставрацію якої найбільше „оцінили“ в прокуратурі, — тоді можливо.
Одна з частин тетралогії „Тарас“ була профінансована коштом фонду „За майбутнє Черкащини“, чому посприяв голова Черкаської ОДА Сергій Тулуб. Але тоді я не був художнім керівником театру, а був заїжджим режисером. Коли ж я став своїм, а не заїжджим, то така модель стосунків відійшла у минуле. І я став одним із васалів, якому можна подзвонити і навіть у жорсткій формі запитати: „А де сценарій заходу?
СергійПроскурня, художній керівник Черкаського обласного музично-драматичного театру
По материалам http://aktsent.com.ua/
