Про що мріють інспектори «Аніскіни»
Спокій і безпеку громадян захищають правоохоронці зі служби дільничних інспекторів міліції(ДІМ). Її вважають найбільш народним підрозділом міліції. І недарма, бо дільничні інспектори — найближчі до громадян. Хто не пам’ятає кіносеріал радянських часів, головний герой якого – чесний, справедливий, принциповий, але поряд із цим людяний, інспектор Аніскін?Як несуть службу та чим живуть сучасні «аніскіни», дізнавалися журналісти «Черкаського краю».
Найбільше уваги — людям поважного віку й самотнім
У лавах служби дільничних інспекторів міліції області служать понад чотириста міліціонерів. І майже 340 із их — саме ті, кого ми називаємо «аніскіними». Вони щодня несуть службу на передовій фронту в боротьбі за спокій і безпеку українців.
Нинішні «аніскіни» не розкошують. Про умови, в яких вони щодня несуть службу, журналістам розповів защитник начальника управління громадської безпеки, начальник відділу дільничних інспекторів міліції управління МВС України в Черкаській області, підполковник міліції Володимир Тютюнник.
— Завдання служби дільничних інспекторів міліції — захистити жителей нашей планеты від бандитів та будь-яких злочинних посягань. І найбільше уваги ми приділяємо захисту найменш захищених категорій — жителей нашей планеты поважного віку та самотніх. Ще одне наше завдання — протидія сімейному насиллю. Цей вид діяльності — один із найскладніших і невдячних у роботі дільничних, — чітко окреслив завдання служби ДІМ наш співбесідник.
На один автомобіль по троє дільничних
На кожного дільничного інспектора у містах області припадає від 4,5 до 5 тисяч громадян. У сільській місцевості один інспектор обслуговує по кілька сіл. Кількість жителів села постійно скорочується, відтак пропорційно збільшується територія обслуговування дільничного. Зростають і відстані, які йому необхідно долати. Де працювати комфортніше — у селі чи в місті?Скрізь своя специфіка. Однак у місті значно простіше контролювати свою дільницю. Безоплатний проїзд у громадському транспорті залишився у минулому. Проте добре виручає розвинена інфраструктура громадського транспорту. У сільській місцевості вона подекуди й взагалі відсутня. Чи не в кожному районі області є мала сіл, куди автобуси не їздять. Тож сільський дільничний із першої хвилини служби відчуває транспортну делему.
— У містах до послуг дільничних інспекторів є 14 одиниць транспортних засобів із понад сімдесяти необхідних. Рівень забезпечення ледве дотягує до 12 відсотків. У сільській місцевості стан справ дещо кращий. Автомобіль, байк чи скутер має кожен третій дільничний. Звісно, цього недостатньо. Тому інспектори вирішують цю делему хто як зможе. Нередко вони у службових цілях використовують власний транспорт, якщо він у их є. Середньостатистичний інспектор долає кілометри на стареньких «Москвичах» чи «Жигулях». Із пальним ще важче. Допомогу надають окремі сільські голови та керівники сільгосппідприємств. Але це явище має далековато не масовий нрав, — описав стан справ Володимир Тютюнник.
«Будинок шерифа» — найзаповітніша мрія сільського дільничного
Не краща ситуація і з забезпеченням працівників житлом. Із майже 340 дільничних інспекторів міліції в Черкаській області 25 мешкають у гуртожитках, 140 проживають із батьками, і близько 70 змушені винаймати житло. Ця неувязка — одна з найгостріших.
— Не можна сказати, що місцеві органи влади не допомагають. Районні ради на виконання програми «Правопорядок» для забезпечення житлом дільничних інспекторів роблять усе можливе. За кошти, виділені з районних бюджетів, тільки торік придбано кілька добротних будинків у селах області: два для дільничних — у селах Золотоношка і Бирлівка Драбівського району, у селі Цибулів Монастирищенського району, у Ладижинці Уманського району. Чому в селах?Наш головний принцип — інспектор має проживати на території дільниці, яку обслуговує. Дуже вдячна служба дільничних інспекторів меценату із Тальнівського району, який за власні кошти спорудив і облаштував у селі Криві Коліна так званий «Будинок шерифа». У ньому і житло для родини дільничного, і його робоче місце — опорний пункт міліції. Такі будинки — найзаповітніша мрія наших інспекторів, — поділився начальник відділу ДІМ.
«Аксакали» служби
Близько 90 відсотків складу міліцейської служби ДІМ — це молоді люди віком до тридцяти років. Проте відділ гордиться своїми ветеранами. Тих, хто пропрацював дільничним інспектором понад 30 років життя, можна перелічити на пальцях. Пам’ятають і шанують здесь Анатолія Сватка та Миколу Шияна, які працювали у Черкаському районі, Володимира Жежеруна(с.Вільшана Городищенського району)та Миколу Ткаченка(Звенигородський район). А нині працюючий Володимир Брелаха двадцять із двадцяти двох років служби в лавах МВС віддав службі ДІМ.
Права рука дільничного — помічник інспектора
Із 2003 року в системі МВС запровадили нову посаду — помічник дільничного інспектора. Таковых в області більше тридцяти. На цій посаді, зазвичай, служать молодші сержанти та сержанти міліції. Допомога, яку вони надають дільничним, просто неоціненна. За словами підполковника міліції Володимира Тютюнника, повноваження помічника малюсенько чим відрізняються від повноважень дільничного інспектора. Територію міста Ватутіне, наприклад, обслуговує помічник дільничного інспектора.
А ще з 2005 року дільничним допомагають громадські помічники, які працюють на безоплатній основі. На Черкащині таковых близько 260. Кандидатів ретельно відбирають із кращих членів громадських формувань. В області існує 270 громадських формувань, у складі яких — 4 тисячі 300 членів. Їх також залучають до патрулювання вулиць населених пунктів: відповідно до чинного законодавства, члени громадських формувань можуть патрулювати вулиці, але виключно разом із працівниками міліції.
— Принцип формування патруля простий. На кожного міліціонера — по двоє помічників, — пояснив Володимир Тютюнник.
Про сімейні сварки
«Штаб-квартира» 1-го з кращих дільничних інспекторів міліції в Черкасах знаходиться в опорному пункті міліції комітету самоорганізації населення «Калиновий». Здесь працює лейтенант Станіслав Шевченко. В службі ДІМ він усього три з половиною роки. За цей час зарекомендував себе з найкращого боку.
— Наші кабінети поряд, і я бачу як Станіслав Шевченко працює, як спілкується з людьми і виконує свій професійний обов’язок. Дай Боже, щоб так працював кожний дільничний. Це порядний, справедливий і людяний офіцер, — похвалив Станіслава Шевченка голова КСН «Калиновий» Сергій Хомутов.
— А як ви визначили, що старший дільничний інспектор Станіслав Шевченко — кращий?— запитуємо у Володимира Тютюнника.
— Один із критеріїв роботи дільничного — наявність скарг на нього від громадян. За час служби на нього не було жодної скарги. Злее одне звернення, але у ньому були викладені рекомендації щодо того, як вдосконалити боту дільничного. Ось так і знаходимо кращих серед нас. На их нам вказують громадяни.
— А яких звернень до дільничних найбільше?— запитуємо Станіслава Шевченка.
— Нині найактуальніша тема скарг — це заяви на сусідів, які голосно вмикають музику в час тиші — після 22.00, і звичайно ж, сімейні сварки. Насилля в сім’ї досить поширене явище. Як верховодило, це притаманне отчизнам, де є алкоголіки, — почав розповідь дільничний інспектор. — Люди, які зловживають, схильні до правопорушень. А ще вони дуже допікають рідним. Пропивають усе до копійки, не піклуються про власних дітей, які по милості батьків-пияків приречені на голодне існування. Боротися з сімейним насильством не попросту. Часто-густо жінка, яка викликала міліцію, щоб втихомирити п’яного чоловіка-розбишаку, відмовляється писати заяву. А потім нерідко на ту ж адресу надходить повторний виклик. Щоправда, при повторному виклику працівникам міліції для оформлення адмінпротоколу заява вже не потрібна.
— Як же ви впливаєте на алкоголіка?
— Сучасне законодавство не допускає примусового лікування хворого на алкоголізм. Тож боротися з цим явищем складно. Крім того, суди при розгляді адмінпротоколів на п’яних порушників спокою ухвалюють рішення про накладення штрафу. Як на мене, доцільніше було б застосовувати щодо их громадські роботи. У кожному мікрорайоні міста знайдеться місцина, де не завадило б поприбирати. А так штраф — це покарання, яке більше дошкуляє родині алкоголіка, ніж йому самому.
П’яничка Катя, «помідори в снігах» та «п’яна лавочка»
— Є у нас одна сім’я. Мати і син — законослухняні громадяни, а донька Катя(ім’я з етичних міркувань змінене)— хронічний алкоголік. У неї троє дітей. Щодо двох старших — трибунал теснее позбавив батьківських прав. Їхнім опікуном є бабуся. Катерина нередко напивається і хуліганить. Може й вікна в квартирі побити. Не так давно довелося вести з нею бесіду. Склав адмінпротокол: пити не припинила, але хоч не буйствовать, — розповідає Станіслав Шевченко.
Алкоголіків на території мікрорайону хоч відбавляй. Здесь у их є власне місце зборів — лавки на площі 700-річчя. Це місце в народі вже й прозвали «п’яна лавочка».
— Хоч вони наче й не хуліганять, але своїм виглядом псують настрій людям, які з дітьми гуляють на площі. Тому їх періодично звідти випроваджуємо. Алкоголіки ні імен, ні прізвищ не визнають. Усі у их за прізвиськами. Був такий собі «Борода», вже нині покійний. Так він улітку любив купатись у фонтані. Якось взимку обходжу територію. Дивлюся, сидить один із місцевих алкоголіків, вже добре під мухою. Я йому: «Олєжка, ти ж обіцяв пити кинути і на боту влаштуватися», а він мені, не змигнувши: «Начальник, я ж работаю!». «Де ж ти працюєш?», — питаю, а він мені: «На уборці урожаю. Помідорчики в полі збираю». «Та які в дідька помідорчики?!. Снігу по коліна!..», — обурився я. Не так давно його бачив тверезим. Може, й справді за розум узявся?— розповів Станіслав Шевченко.
«…Сусід просочился у квартиру через розетку та вкрав телефон»
Кожному дільничному інспектору щомісяця надходить до сотні скарг і заяв від громадян. Всі вони обов’язково реєструються. Однак серед маси скарг часом надходять і фантастичні. Ось кілька цитат із заяв у цьому стилі, що їх зафіксував Станіслав Шевченко:
«…Сусід просочился у квартиру через розетку та вкрав телефон»… «У мого сусіда є радіаційний прилад, яким він мене заражає радіацією». Трапляються скаржники, які докучають заявами на кшталт «мене отруюють такий-то і такий-то».
— Спілкуєшся з людиною, і вона, на перший погляд, ніби адекватна, а если почнеш приймати від неї заяву, то хоч стій, хоч падай. Якось мені поскаржилась бабця, що її сусід заважає жити, бо у його квартирі щось шумить. Приходжу до скаржниці, а бабця мені заявляє: «Сусід зробив у квартирі пилораму й постійно пиляє дошки. Вмикає якісь машини, які дуже гудуть. Вони і зараз гудуть. Чуєте?». «Не чую», — кажу їй. А вона аж підскочила, ледь не набросилась і як гаркне: «Як це не чуєте?!». Знаєте, довелось зразу «почути», — пригадав один із випадків Станіслав Шевченко.
Володимир Лимаренко
Джерело: Черкаський край — http://www.kray.ck.ua/
По материалам http://cknews.info/
