Битва, що прискорила визволення України
Час невблаганний, нашаровуючи для історії все нові й нові події. Але завжди були і є серед их знакові, що визначають, змінюють хід історії. Серед таковых – битва, 70-ту річницю якої ми відзначаємо в ці дні. І схиляємо голови перед подвигом воїнів, мирного населення, які самовіддано билися за визволення нашої рідної землі, за кожен її клаптик. У вітчизняну історію вона увійшла під назвою Корсунь-Шевченківської битви, німецькі історики вважають її «Черкаським котлом». Сьогодні нашим співрозмовником є кандидат історичних наук, директор Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника Парасковія Степенькіна, визнаний авторитет у дослідженні цієї цікавої теми воєнної історії.
Если заходить мова про Корсунь-Шевченківську наступальну операцію, важливо підкреслити, що вона стала однією зі складових плану Ставки Державного комітету оборони, який було складено в грудні 1943-го року, — розповідає Парасковія Степенькіна. — У відповідності з ним, мощами усіх чотирьох Українських фронтів необхідно було визволити Правобережну Україну й вийти на Державний кордон СРСР.
Цей план почав втілюватися завдяки проведенню наступальних операцій військами І-го і ІІ-го Українських фронтів(Житомирсько-Бердичівської та Кіровоградської), внаслідок чого на корсунь-шевченківському виступі по фронту вздовж Дніпра на 120 км(зберігаючи в районі Канева досить важливий у стратегічному значенні «Східний оборонний вал»)зосередилось 140 тисяч окупантів — солдатів вермахту і СС. Це були війська групи армій «Південь» фельдмаршала Манштейна — 8-ма польова й 1-ша танкова армії.
Для проведення операції з нашої сторони залучалось 5 загальновійськових, 2 танкові, 2 повітряні армії та кавалерійський корпус. За німецькими джерелами, станом на 24 січня 1944 року чисельність воїнів Червоної Армії, які брали участь у цій операції, становила 245 тисяч, натомість вітчизняні історики наполягають на тому, що було задіяно 336 тисяч 700 солдатів та офіцерів.
Тобто у район бойових дій були додатково перекинуті радянські частини й з’єднання загальною чисельністю 91 тисяча 700 осіб. Таковым чином перевага Червоної Армії над військами вермахту й СС за кількістю особового складу становила 1,7 раза, по гарматах і мінометах — 2,4, у танках і самохідних установках — 2,6 раза.
24 січня передові батальйони 4-ої гвардійської та 53-ої армій ІІ-го Українського фронту прорвали тактичну защиту ворога у районі ряду населених пунктів Кіровоградської області. На ділянці 53-ої армії у прорив були введені війська 5-ої гвардійської танкової армії.
26 січня розпочали наступ війська І-го Українського фронту і в перший же день найбільшого успіху досягли частини 27-ої армії: після прориву ворожої оборони в районі сіл Косяківка-Ківшувате на Київщині наші воїни з боями просунулися на 10-11 кілометрів. А наступного дня їм вдалося ціною героїчних зусиль просунутися ще на 5-10 кілометрів. Для прискорення темпів наступу командування створило рухому групу 6-ої армії, яку було введено в прорив на ділянці 27-ої армії. Вже до наступного дня війська 27-ої армії визволили близько 30 населених пунктів, а рівно опівдні 28 січня у місті Звенигородка зустрілися танкісти І-го та ІІ-го Українських фронтів. Отже, мети першого етапу операції було досягнуто: вороже угруповання опинилося в оточенні, а фашисти в ньому виявилися відрізаними від своїх основних сил. Однак наше командування понимало й про те, що в бойових порядках частин Червоної Армії були розриви, через які оточені окупанти могли вийти або отримати допомогу. Тому постало завдання терміново створити суцільний внутрішній і зовнішній фронти оточення.
31 січня кавалеристи 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу в районі села Бурти з’єдналися з лівофланговими частинами 4-ої гвардійської армії. Цього ж дня, о 18-ій годині, 214-ий кавалерійський полк 63-ої кавалерійської дивізії в районі села Вільшана зустрівся з 21-им стрілецьким полком 180-ої стрілецької дивізії 27-ої армії І-го Українського фронту. А 3 лютого війська Червоної Армії завершили утворення внутрішнього і зовнішнього фронтів оточення — 6 частинам і з’єднанням, які найбільше відзначилися в завершенні оточення соперника, було присвоєно найменування «Звенигородських».
За німецькими архівними даними, в оточення з двох корпусів 8-ої армії потрапило близько 56 тисяч осіб. За радянською історіографією, оточеними виявилися 10 піхотних дивізій і мотобригада — у загальній кількості 80 тисяч осіб. Проте радянські фахівці, явно, не врахували, що з 10 дивізій шість були дивізійними групами. Тобто питання кількості оточених ще й досі вважається дискусійним.
При вивченні ходу Корсунь-Шевченківської операції військові історики недостатньо уваги приділили боям на зовнішньому фронті. А там, за приблизними підрахунками, було зосереджено близько 150 тисяч радянських воїнів, які стійко витримували натиск 110 тисяч окупантів. Як бачимо, значної чисельної переваги над ворогом Червона Армія здесь не малюсенька. В окремі дні оперативна щільність на 1 км фронту досягала понад 20 німецьких танків і 20 німецьких гармат. Однак завдяки мужності й самопожертві радянських воїнів на зовнішньому фронті був забезпечений успіх Корсунь-Шевченківської наступальної операції.
8 лютого 1944-го року, з метою припинення кровопролиття, командування Червоної Армії пред’явило командуванню оточеного угруповання ультиматум про капітуляцію. Його вручили підполковник А.П.Савельєв, лейтенант А.В.Смирнов і рядовий О.Р.Кузнєцов. Однак німецька сторона ультиматум відхилила. Тоді червоноармійці, переборюючи шалений опір ворога, перейшли в наступ по всьому кільцю оточення. Наші авіація й зенітна артилерія надійно накрили «котел» зверху. 12 лютого в результаті запеклих атак німецьким військам у районі селища Стеблів, на ділянці 27-ої армії, вдалося прорвати защиту й вийти у район села Шендерівка. Цей прорив нашої оборони стався внаслідок того, що 27-ма армія була слабкою за своїм складом і не дістала вчасного підсилення військами.
14 лютого було визволено місто Корсунь-Шевченківський. Через три дні, що виявилися надзвичайно складними, Корсунь-Шевченківська битва завершилася. Ціною больших втрат і самопожертви справжніх героїв. Так, на Бойковому полі біля Комарівки екіпаж танка під командуванням молодшого лейтенанта С.П.Абрамцева з 181-ої танкової бригади 29-го танкового корпусу впродовж 1-го дня тричі заправляв свою машинку пальним та боєприпасами і йшов у бій. Танкісти знищили 2 танки, 12 бронетранспортерів і 4 гармати. Від влучного попадання німецького реактивного снаряда танк командира загорівся — екіпаж загинув у палаючій машині. Посмертно С.П.Абрамцев був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У цій важливій операції, як до того в жодній іншій, велику допомогу воїнам Червоної Армії надавало місцеве населення: продовольством, особливо если йшлося про випікання хліба, у розміщенні поранених тощо. Навічно увійшла в історію Великої Вітчизняної війни Квітчанська защита, если удобно все населення звичайного українського села Квітки встало в один стрій із червоноармійцями. 54 жителі села знайшли після тих боїв вічний спочинок поблизу батьківських рідних осель…
У Корсунь-Шевченківській операції уславили себе звитягою представники всіх родів військ. На відзнаку особистих наград, подвигів звання Героя Радянського Союзу було присвоєне багатьом льотчикам. Це, зокрема, Г.К.Денисенко — лейтенант, защитник командира ескадрильї, який у повоєнні роки успішно навчав улюбленої справи багатьох молодих льотчиків, серед яких був і Юрій Гагарін. А почесним громадянином міста Корсуня-Шевченківського став згодом В.П.Лакатош, Герой Радянського Союзу, штурман ланки 392-го авіаційного полку нічних бомбардувальників. Серед відважних льотчиків-учасників битви були І.М.Кожедуб, тричі Герой Радянського Союзу; двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР Георгій Береговий, почесний громадянин міста Корсуня-Шевченківського. Участь у повітряних боях брав також наш земляк, уродженець села Велика Севастянівка Христинівського району Іван Драченко, один із трьох учасників Великої Вітчизняної війни, який поряд із Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу носив звання повного кавалера Ордена Слави(збитий у повітряному бою в 43-му, він потрапив у полон, де втратив праве око, але дивом зумів утекти і повернутися в стрій, продовжити громити ворога за рулем літака-штурмовика). І таковых прикладів патріотизму, вірного служіння своєму військовому обов’язку було в ті дні чимало.
17-го лютого 1944-го року частині тих, хто не прийняв ультиматуму, вдалося вирватися із оточення. За тими ж німецькими джерелами, з «Черкаського котла» вийшли понад 30 тисяч німецьких солдатів і офіцерів. Однак, на нашу думку, до цієї кількості включили певне число відпускників(вони перебували за границами оточення)і поранених, які повернулися до своїх частин. Але так само й українські дослідники вважають, що з «котла» вийшло саме 30 тисяч оточених. Тому це питання ще потребує додаткового дослідження.
Втрати частин Червоної Армії також є не до кінця дослідженими. На даний час російські військові історики називають достовірними цифри в 24 тисячі загиблих воїнів і 55 тисяч 902 поранених…
23-ом частинам та з’єднанням, які особливо відзначилися в цій операції, було присвоєне найменування «Корсунських». Понад 100 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Результатом цієї операції стало те, що німецькі війська були відкинуті від Дніпра, а Червона Армія створила сприятливі умови для проведення подальших наступальних операцій на Правобережній Україні.
Згадуючи Корсунь-Шевченківську операцію, не можна обминути й таку делему, яка вимагає свого дослідження — мобілізація поповнення. Науковцям нашого заповідника вдалося встановити прізвища понад 700 осіб, які були мобілізовані у визволених селах району ще під час Корсунь-Шевченківської операції. Найтрагічнішим стало те, що близько 20 відсотків щойно мобілізованих чоловіків призовного віку полягли на фронті в перші дні після мобілізації…
Кожен день віддаляє нас від дальних вогненних років. Проте ніколи і нікому не дадуть забути про ті події братські могили, якими всіяна Корсунська земля. Адже під час тих пам’ятних боїв у нашому краї знайшли вічний притулок 5 тисяч воїнів І-го та ІІ-го Українських фронтів. Вічним пам’ятником усім оживляем і полеглим є й музей історії Корсунь-Шевченківської битви, яку недаремно ще в ті далекі часи окрестили «новим Сталінградом», або «Сталінградом на Дніпрі».
Джерело: Черкаський край — http://www.kray.ck.ua/
По материалам http://cknews.info/
