Світлана Шишлюк: «Головне — щоб у батьків було бажання зрозуміти, спостерігати за всіма змінами, що відбуваються з дитиною»
Про те, чим може допомогти держава та суспільство найбільш обділеним життям та увагою родини дітям, – йшлось на семінарі, який організувала служба у справах дітей Черкаської міської ради для соціальних педагогів шкіл. Начальник відділу опіки, піклування та усиновлення дітей служби у справах дітей Наталія Загребельна, відкриваючи захід, відзначила, що ці діти чекають від дорослих не лише сумлінного виконання своїх обов’язків, а й розуміння, любові та співчуття.
Загалом, це – досить значна демографічна група нашої держави, серед них:
• діти-біологічні сироти;
• діти-сироти із функціональними обмеженнями (фізичного або розумового розвитку);
• діти, від яких відмовилися батьки;
• «підкинуті, покинуті та знайдені» діти, батьків яких ніколи й ніхто не відшукає;
• «діти вулиці», котрі прийшли на вулицю з різних місць і з різних причин;
• діти, які проживають у соціально нефункціональних родинах;
• діти, відібрані від батьків;
• діти, батьки яких страждають хронічними захворюваннями, внаслідок чого не можуть у повному обсязі виховувати й утримувати дітей;
• діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі (у місцях утримання під вартою), підозрюються або звинувачуються у здійсненні злочину;
• діти батьків-інвалідів;
• діти з родин біженців;
• діти, які пережили різні форми насильства.
– Право дитини мати родину визнається невід’ємним на всіх рівнях — від побутового до нормативно-законодавчого. Якщо дитина не може жити в родині з рідними мамою й татом, альтернативою біологічної може стати інша родина. В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні родини, дитячі будинки сімейно типу, – наголосила Наталія Загребельна.