Раніше на сайті була опублікована новина, про виставку християнських картин Павла Миколайовича Солощенка. Виставка розпочнеться з дня на день. А для того щоб зацікавити вас цим заходом було прийнято рішення взяти інтерв’ю у Павла Миколайовича. Отже, текст інтерв’ю.

Розкажіть про себе.

Не знаю, що говорити про себе. І не знаю навіщо. Ще й у такий час.

Розкажіть, як ви стали на творчий шлях.

Малював скільки себе пам’ятаю, дома, в гуртках, в студіях, в Заочному Університеті Мистецтв, де навчався, коли ще вчився у школі. Десь між 7м і 9м класами вже відчув себе у творчості. І дійсно тоді малював весь час. Навіть, коли йшов дорогою, на вулиці, на базарі, у школі, на роботі. На невеликий портрет олівцем вистачало кількох хвилин. Отже, в останніх класах середньої школи я вже був у творчості по вуха.

Розкажіть як ви, будучи успішним художником — прийшли до віри в Бога.

У ті часи говорили, що художники – «нерви» епохи. Тоді любили патетику і я вважав ці слова ідеологічною провокацією. Та пізніше побачив підтвердження. Художник (не знаю, може не всі) — чутлива особа. Це і його «образотворчий потенціал», і його проблема. Тому мені важко зрозуміти, як він з його чутливою душею може задовольнитися світом і жити без Бога. Я не міг. Душа сумувала, і підсвідомо шукала більшого, ніж те, чим я жив і що бачив навколо. Тоді я жив на Донбасі. Майже в 30-річному віці несвідома, апріорна, глибинна жага по Богу стала дуже гострою. Хоча зовні був творчий підйом, виставки, став відомим, були друзі, — інтелектуальний, відносно моральний радянський бомонд. Та ні відносний успіх, ні насолода творчого процесу не заповнювали внутрішньої порожнини.

Дивлячись у минуле, бачу себе як невеличку порожисту річку, яка вважала, що пливе куди хоче, але, насправді (і на щастя), впливла в Океан, в Присутність Бога.

Як змінилась ваша творчість, після того як ви зустрілись с Богом?

Моя творчість перейшла у іншу фазу. Життя змінилось, порожнина заповнилася смислом, світлом і миром. «Зустріч з Богом» — це не метафора, її реальність відчутно і змістовно увійшла у мою сутність. Здається, я тоді навіть забув, що мистецтво мало таку цінність для мене. Почалася, так би мовити, творча робота над самим собою.

Якраз того року отримав диплом художника-графіка у Львівському Поліграфічному Інституті. Але я не бачив, де мені, Божій дитині, є місце у тому соціумі, де віруючих таврували як ворогів суспільства. Працював художником-конструктором в архітектурі і промисловості (поки була промисловість). У суворих умовах тодішньої баптистській церкви мистецтво не уявлялось.

Зараз я хочу згадати про вашу виставку.

Як довго ви працювали над картинам які будуть демонструватись на виставці. Скільки часу в витрачаєте на створення однієї картини.

Після 20-річної паузи, вже під час «перебудови» почав поволі малювати акварелі. Згодом у Черкасах вийшло 4 виставки. Сотні переважно невеликих творів розбіглося по всьому світу. Залишилося кілька таких, що написані у часи, близькі до 2000-го, але більшість з наявних створено пізніше. Особливо — у 2013-2014 роки. І я чесно вважаю це чудом. Якби Бог не дав мені цей «прорив», не знаю, чи думав би тепер про виставку взагалі. Праця над картинами – суттєвий, але рідко легкий процес. Бувають паузи, сумніви, пошуки подальшого шляху. Тому деякі твори тривають роки («Критерій любові», «Згадати минуле», «Мотивації Зустрічі»). Принаймні — місяці. Лише кілька невеликих робіт узяли менше місяця.

Часто після закінчення, через певний час повертаюся до них знову, допоки вже нічого не можу побачити для подальшого вдосконалення.

Що для вас значить ця виставка?

І на це запитання важко знайти слова. Можливо, вона означає, що Господь ствердив моє право на творчу працю? Дійсно, це Він дав мені зробити і приготувати для експозиції те, що я маю зараз . Навіть трохи відчув себе Авраамом, у якого в 100-річному віці народилося дитя. Без Його допомоги не уявляю, як можна було б подолати диктат душі. Щоб не вона керувала процесом, хоча є його співучасником. Це не просто, була боротьба. Але без Бога це було б неможливо! Отже, виставка, ще до свого відкриття пройшла через дисциплінуючі випробування. Зовнішні, а також внутрішні. Для мене величезне досягнення у тому, що більшість картин цієї виставки я робив з Богом.

Розкажіть про ваші картинки. Робота над якою картиною справила на вас найбільше враження.

Дуже небезпечне запитання. Бо якщо хоча б коротко відповісти на нього, не вистачить тижня щоб прочитати. Це жарт. Але для мене таке запитання трохи подібне тому, якби спитати багатодітну матір: «які пологи з усіх, що ви мали, вас найбільше вразили?». Це не те, що можна зараз згадувати легко, відсторонено, за чашкою чаю. Може, пізніше… Більшість картин пройшло через своєрідний «кризовий» період. «Шкуродер», як кажуть спелеологи. Я рідко «планую» роботу. Мені природніше йти навмання, інтенціально. На рівні духа. У залежності від Того, Хто може дати напрямок, покаже наступний крок. Це мій шлях. І, сподіваюся, Його шлях щодо мене. У інших інакше.

З мого досвіду часто «вага» мистецтва ближче до ваги хреста, ніж до ваги медалі. Не можу сказати, що я від цього у захваті. Особливо зараз, коли країна веде вимушену війну за незалежність. Але приймаю. Це ж мій шлях. От зараз прийшла думка, що праця над картиною інколи нагадує процес освячення. Хто знає, той зрозуміє.

Що мотивувало вас організувати виставку своїх творів?

Мабуть художник – особистість соціальна, хоче він того, чи ні. Як і, вибачте за порівняння, пророк, або проповідник. Коли кількість готових творів збільшується, і бачиш, що ти маєш певну добру змістовність у творах, поділитися тим з людьми – природне бажання. Саме для цього існують музеї, галереї, виставкові зали. А також, естетичні почуття людей. Мистецтво адресоване людям. А найкраще, коли – і Богу. Колись, стоячи перед «Пьєтою» Микельанджело, вражений до сліз цим шедевром, я шкодував, що був один і не було з ким поділитися почуттями.

Які у вас подальші плани, ви плануєте демонструвати ці картини в інших містах України.

Ні. Вони відразу поїдуть не «Сотбіз» (не лякайтесь, жартую). Дякую за комплімент. Але, враховуючи мій молодий вік, можливості, 40річний духовний і поважний життєвий досвід, такої думки — до усвідомлення змісту цього запитання,- не було. Що дасть Господь, що Йому до вподоби, те хай і буде. Наразі є запрошення ще у два місця у Черкасах

Якщо я не помиляюсь, то у вас є одна картина, створена по мотивам останніх подій в нашій країні – майдану. Що це за картина, як вона з’явилась, що ви хотіли через неї сказати.

Навряд чи я наважився б свідомо планувати образотворчий відгук на ці події, але, обмислюючи запитання, згоден, що Майдан і подальші події в Україні не могли пройти повз душу. (Згадайте про «нерви епохи»…) Хоча я старався «погоджувати» усі теми, бо взагалі не хотів іти за власною душею.

Думаю, до подібного плану картин можна віднести такі: «Останні хвилини тиші», «Мотивації Зустрічі, або Мрія про Україну», «Голодував був і ви нагодували Мене?», «Самітня наречена»(можливо), «Берег Сіверського Донця після бурі» і особливо, вважаю: «Не помістився у наміри». «Вареники з вишнями» теж про це, хоча написана давно, під час інших драматичних подій. І в інших творах, написаних ще до початку майдану, можна побачити зв’язок з цими подіями…

Як ви вважаєте, практика християнського життя заважає формуванню творчого потенціалу, чи навпаки? В Біблії є багато повчань про смирення та дисципліну, що, зазвичай, важко сприймати творчим людям, що прагнуть творчої реалізації.

Дякую за серйозне і дуже складне запитання. Про це важко відповісти двома словами. Вважаю, Біблія, Старий і Новий Заповіти відкривають правдивий шлях розвитку і практичної реалізації таланту, творчого потенціалу. Це і логічно, адже всі знають, що талант (не здібності, або певна обдарованість, що є у всіх – у тому чи іншому прояву життя — а саме талант) від Бога. Нагадаю про Божий наказ Мойсею щодо Веселіїла та Аголіава. (Вихід 31:2 та ін.). Але я не вірю, щоби без Божого Духа і тривалого біблійного виховання самого себе це можна здійснити. Ще й як написано до Ефесян: «Шукайте пильно того, що Господеві подобається».

Інколи здається, що «ліниві і лукаві раби», роблять усе можливе, щоби ті, хто дійсно мають таланти, не могли їх «пустити в оборот». Може я помиляюсь, але, за рідким виключенням, людство боїться «живих» талантів і визнає, коли їх вже немає. Ця проблема стосується і України. Багато з її видатних особистостей «проявилися» лише на чужині. Сподіваюся, прийшов час змін.

На мій погляд сучасне християнство так само не знає, що робити з талантами і цілком задовольняється доморощеною субкультурою, створеною «під себе». Згадаймо давнє минуле: Лише на перший Храм знайшлися майстри. Вже Соломону прийшлося шукати їх за кордоном. Звісно, ця тривала зневага до «мудрих серцем» має якесь пояснення, але згідно Біблії вона є небезпечною: «безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається» (Пс.11/9).

Талановита людина – не прогнозована і не зрозуміла. Її важко вставити у «квадрат» суспільних очікувань. Може, навіть, неможливо, бо для неї це тюрма, хоча іншим «квадратне» життя може правити за рай, — гляньте на сучасну Росію. Хоча талант може працювати і в жорстких системах (Египет, Вавилонія, Греція, але не там, де тиснуть дух: древня Палестина, примітивне поганство).

Багато років тому, намагаючись «об’єктивізувати» це питання, занурився у Євангеліє: Ісус Христос був видатною Особистістю, «талантом», чи пересічною, але наповненою Духом, що просто діяв через Нього? Я мав страх Божий, був щирий і готовий до будь-яких висновків. Незабаром я усвідомив відповідь, для мене вона очевидна і досі, але важка для розмови.

Отже, перша проблема – важка соціальна реакція на справжній талант, на потужний, дарований Богом творчий потенціал (бо підробок безліч; бувають вони і в церкві). Друга стосується здатності самого носія таланту пройти свідомо, цілеспрямовано, біблійно — очищення і освячення, щоби не власне «его» або амбіції ним керували, а дух. Адже Слово і дух зобов’язують таку особистість пройти через самозречення (Мат.16/24), щоби Творець міг скористатися нею як Своїм знаряддям, як скористався Веселіїлом. Це легко вимовити, але дуже, дуже важко втілити. Принаймні, за моїм власним досвідом, і досвідом моїх спостережень. «Акторів» і «акторок» багато, мало Божих вибранців. А лише про них мова.

Отже, самореалізація – небезпечне слово. Талант має бути проявленим, дати «плід». Але назвати цей прояв «самореалізацією» – значить вивести його за межі правдивого християнства. Так зробив Адам! Так роблять і безбожники. Навіть серед них є люди, які розуміють хибність егоїстичного шляху. За моїм досвідом, бажанням самореалізації страждають не стільки творчі (талановиті) особистості, скільки недалекі, «плотські» (найгірше – «душевні») люди у церкві. Це і частина «ДВР-івців», які вважають церкву власним полігоном самореалізації, особливо, якщо їхні батьки належать до церковної «еліти». І люди з кримінальним минулим, які рідко дають Богу себе зламати. І просто самовпевнені свавільці, що маскуються під «своїх».

Смирення і дисципліну якраз неважко сприйняти таланту, це і є його шлях! Але носій таланту і талант – не те саме. Талант духовний, і рідко знає напевно, що він талант! Лише недолугість вважає, що їй море по коліна! Серйозну майстерність не здобудеш без смирення, дисципліни, праці «у поті лиця». Я вже не кажу про визнання. Це зовні здається, що він пирхає поверхнею життя. Така уява далека від правди.

Не чув я, щоб хтось фахово досліджував цю тему…

Як ви вважаєте, ця виставка здатна вплинути на християнське життя мешканців нашого міста? Що б ви хотіли побажати мешканцям нашого міста?

Я дійшов висновку, що Всевишньому подобається діяти через людей. Поза сумнівами, мистецький вплив повинен бути на Божому боці. Він дійсно потужний – побувайте хоча б на концерті «Піккардійської терції» (я говорю про мистецтво відповідного рівня). Я зробив, те, що міг, вклавши усі сили, усю душу. Але не мені судити про вплив. Може про це трохи дізнаюся через щирі і правдиві відгуки? Вплив залежить не тільки від митця, а й від здатності глядача адекватно сприймати. Геній Рембрандта не відчули його сучасники.

Хочете притчу про «вплив»: питає муха бджолу: «ось ти сіла на гілку, це для збільшення її врожаю?» — «Ні, просто втомилася, бо багато несу, а мопеда не маю».

Побажання мешканцям міста? Хіба я поп-зірка, або відомий священик? Більшість черкащан навряд чи знає про моє існування.

Що ж стосується церков… До речі, це перший випадок, коли у християнському середовищі мені надано слово, саме як художнику. То я почуваюся трохи як бомж у «Сільпо». Що ж я можу сказати «своїм»? Вони усе і без мене знають! Наприклад, що ми переживаємо важкі часи, і треба бути пильними до власних шляхів! Що небезпечно захоплюватися собою, довіряти собі. Або, хіба не знають, що нам так потрібні людяність і здоровій глузд? І що не варто їх міняти на блискучу мішуру так званих «богословських знань», які часто вимивають зі свідомості смирення.

Переконаний, що знають і більш глибоке і відповідальне, а саме, — що не достатньо уваги до Ісуса, до пізнання Його у церквах, навіть у тих, що вважають себе духовними. Я не можу повірити, що несвідомо (хіба Дух про це нікому не нагадує?!) не надається право Господу Ісусу Христу діяти в церквах за Його власною волею. А через те нема і пробуджень! Якщо вони все це знають, то що я можу додати?? Просити, або вмовляти: «Дайте, будь ласка, Йому це право, не ворогуйте з Ним через те, що Він не такий як ви, або ваші уяви про Нього»? Та хто ж я такий, щоб мене слухали — чи як проповідника, чи як художника?

Ось лише це наважуся сказати: Не вважайте мене за ворога через те, що інколи говорю, як думаю, і малюю, як бачу.

Я знаю що Ви багато подорожуєте. Як давно Ви почали це робити. Скільки у Вас було туристичних походів і які були самі цікаві і складні походи?

У радянському «таборі», слава Богу, деяким неквадратним громадянам давали у такий спосіб ковтнути волі. Попри прес пропаганди не всі вважали раєм ту циклопічну казарму. Це почалося в дитинстві. Можливо через те, що за сумлінну і активну поведінку у школі мене відправили у дитячий туристичній табір на Азов, де я й пізнав перші походи. За 32 роки подружнього життя, було, мабуть, більше сотні походів. На загальну відстань, яка, приблизно, дорівнює довжині екватора.

Цікавими вони були усі, а найбільш – гори Туркменії, Дагестану, окремі Кримські і Карпатські походи. З водних — байдарочні походи річками Заполяр’я, Півночі, озером Імандра. З українських – річками Смотрич, Збруч, Дністер, Случ, Сула, Псьол, Гірський Тикіч. Найскладнішими з водних походів були походи Південним Бугом у велику воду. Особливо Мигійські пороги і страшний Гард – які ми проходили тричі. Як не дивно, одним з найбільш суворих походів, був похід Арабатською стрілкою. Перед тим я «відчув» у дусі «умови походу». Це стосувалося в основному мене. Але моя дружина без вагань прийняла свою частину. Практично, це були умови посту, стриманості у всьому. Навіть рішення просто стати перепочити, ми повинні був приймати в дусі. І наслідком цього інколи були важливі для нас у тих умовах чуда.

Один раз за 7 днів я міг вільно напитися води. Такою смачною вода була лише ще один раз: у Туркменії. Я дуже вдячний Богові, і радий, що ми це витримали і пройшли. Узагалі, майже не було походів без випробувань, але для нас було головне, що у цьому був Бог. Я це знав, і знала це моя дружина. Це було для нас найбільш принциповим. Я не уявляю собі, як можна ходити в поход ради душевного задоволення, або якихось релігійних новацій.

Як ці подорожі впливають на вашу віру та на вашу творчість.

Ми подорожували удвох. Рідко — я один. Ще рідше утрьох. Коли більше людей, вже не відчуваєш так гостро те, що важко формулювати в слова, проте легко «чуєш» духом. І не відчуваєш в більшому колі людей ту залежність від Бога, яка не нищить, а формує у смиренні тебе. Там за день-два зникає вплив цивілізаційний: і світська і релігійна його складова і ти починаєш бачити усе, як воно є, тобто, правду. Вважаю, що цю можливість давав нам Бог, це була Його школа. Ми ж усі піддаємося впливу, непомітно втрачаючи об’єктивність і здоровий глузд. Відома «закваска» діє і зараз. Або будь черствий релігійний функціонер, або ліберальний (садукейський) «мирянин»…

Монахи відновлюють і вдосконалюють свою віру у печерах, ми – у походах. Так мені здається. Там відновлювалось також творче бачення, я «заряджався» правдою природи, її імпресією, «духовним наповненням», що важко набути у місті. Зробив собі невеликий блок, мінімальний набір фарб і малював етюди, які пізніше ставали основою картин. В останні роки перед Майданом, однак, малювати природу стало важко. Таке враження, наче сам світ природи став, вибачте, «занечищеним». Я вже не міг відчувати у природі її трохи сумуючу духовність (чи душевність), як раніше. А навпаки: людську жадібність, черствість, нахабність, пихатість і байдужість – як до країни, так і до її людей. Пейзаж – моя головна тема – втратив зміст. Наче хтось висмоктав з нього внутрішнє наповнення, — як це буває з розпусною людиною. В останні місяці, здається, щось змінюється. Не можу сказати, чи очищення, чи поступове наповнення новим змістом. Але стало легше! Дякую Богові! І тим героям, які полягли за це… Здається, відбувається «перезапис землі». Можливо, стирається поволі «запис» тотального беззаконня, а натомість записується щось інше?.. Нажаль — горем, втратами, кров’ю, стражданням, війною.

Не знаю… Я не втрачаю надії. Тому що Бог – є! І мені здається, напевно, що я бачу прояв Його присутності в Україні. До речі, про це я і малював. «УЯВА ПРИСУТНОСТІ.»

Дякую. Павло М. Солощенко.

Задавав питання В. Романенко.

Новости Черкассы

Просимо допомогти наступним.

Продукти харчування:

Цукор, чай, кава, печиво; Тушонка, паштети, консерви; Згущене та сухе молоко; Крупи, макарони; Питна вода; Одноразовий посуд; Сода, сіль, олія, оцет, спеції; Каші в банках; Солодкі сухарі.

Засоби гігієни

Туалетний папір, мило; Побутове мило; Засоби для миття посуду; Засоби захисту від комарів; Вологі серветки, зубні пасти, щітки; Шкарпетки, майки, труси, постільна білизна; Шампунь, одноразові станки, засоби для гоління.

Моральная підтримка

Листівки з привітаннями для військовослужбовців; Біблії.

З приводу листівок звертатися за телефоном — 093 941 8626

Також потрібні волонтери.

НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ !

Адреса збору: вул. Шевченка 205, ЦНТІ (вхід в арку, 1 поверх) з 10:00 до 19:00 тел. 093 552 82 32 Лариса, 093 584 83 08 Олена

Новости Черкассы

З поверненням правди у «Країну мрій» та її розвалом, поступово почалося «воскресіння». Спочатку – невеликі акварелі, потім більші, згодом у Черкасах відбулося 4 виставки. На фотографії один з численних творів Павла Миколайовича.

Ця виставка, на думку автора, є справжнім проривом, бо техніка олійного живопису була ним практично забута за довгі роки. Вона і не відновилася, а стала іншою. У автора немає жодних сумнівів, що цей «прорив» ініційований і благословенний Богом, бо не було надії, що вистачить сил на цілу виставку, а майже всі попередні твори давно роз’їхалися по всьому світу.

«Я трохи відчув себе Авраамом, у якого в сторічному віці народився Ісак».

Виставка продовжиться до початку вересня (від трьох тижнів до місяця).

*Музей розташований у центрі Черкасс (навпроти школи №17) у триповерховій будівлі за адресою: вул. Хрещатик, буд. 259, м. Черкаси-18002 (Україна). Виставка Павла Солощенка буде знаходитись на третьому поверсі.

Новости Черкассы

Десятиминутные выпуски христианского радио черкащане теперь могут слышать каждые вторник и четверг в 16 часов 25 минут. Передача под названием «Точка зору» выходит в Черкассах на волне 91,4 (FM – радио ЧОДТРК «Рось») и в Умане на волне 106,9.

В эфире было уже четыре христианские радиопередачи. Они проходят в формате тематической беседы с проповедниками Евангелия. Ведущий передачи – Игорь Басюк, звукорежиссер – Анатолий Черновол.

- Мы планируем записывать все радиопередачи на диски и распространять их во время евангелизаций, — рассказывает сестра Вера Ивановна Малькова, у которой и возникла идея создания на Черкащине христианского радио.

Вера Ивановна вспоминает, что побуждение об организации такого служения у неё возникло ещё два года назад. Посещая церкви нашей области, она заметила, как много людей в селах и посёлках ещё не имеют возможности слышать Слово Божье.

- Сейчас такое время, что люди не всегда пускают проповедников в дом и не всегда хотят слушать о Боге на улице, поэтому нужно использовать любую возможность для распространения Благой Вести. Радио – один из таких каналов, — говорит сестра Вера. – Я узнала, что христианское радио есть в других городах, например, Мариуполе. Почему же не сделать такое и в Черкассах?

От момента зарождения идеи до её воплощения прошло определенное время. Сегодня, есть небольшая команда, которая согласна нести служение радиопроповеди. Но необходимы ещё служителя, которые готовы помочь в этом.

Пусть Господь обильно благословит это начинание!

Новости Черкассы

«Не две ли малые птицы продаются за ассарий? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего; у вас же и волосы на голове все сочтены; не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц. (Евангелие от Матфея 10:29-31)

Эта история случилась со мной прошлым летом. Я с тремя нашими детьми больше месяца гостила в селе у своих родителей. Было очень много забот, переживаний. Дети ещё маленькие, а родители в возрасте, обоим за 70 лет. Не всегда хватало терпения, мудрости, да и физических сил. Наступил момент, когда, казалось, мои жизненные силы совершенно иссякли. Не было возможности побыть хоть какое-то время наедине, подумать, помолиться.

Как-то утром я просто воззвала к Богу о тихом времени. Дети в доме вели себя тихо. Воспользовавшись моментом, я взяла свою Библию и уселась на бревне в саду возле времянки. После молитвы и короткого чтения Слова Божьего душа немножко успокоилась. Но видимое Божье присутствие я ощутила, когда уже встала с бревна и собралась уходить. Оглянувшись на место, где сидела, я просто на мгновение оцепенела в изумлении…

Прямо возле бревна, служившего мне скамейкой, находился большой улей ос. Погруженная в свои заботы, я не заметила опасности. Фактически, когда я сидела, то затылком упиралась, чуть ли не в их «дом». Насекомые летали, лазили по стене времянки. Их была тьма. Но за всё время моего уединения с Богом ни одна оса меня не ужалила. (Хотя до того, и после это было неоднократно.) Господь не разрешил опасным насекомым трогать меня, Он невидимо присутствовал и охранял.

На глаза навернулись слёзы. Да, Господи…Ты Повелитель ос, вселенной и всей моей жизни…

Татьяна Ю.

Новости Черкассы

Христиане, живущие на Востоке Украины, так же встревожены, как и все люди. Но у них есть надежда! На жизнь в вечной стране, где не будет ни войн, ни разногласий, ни плача, ни вопля, ни болезни, а красота такая, что не идет ни в какое сравнение с самым живописным курортом на Земле. Этим они живут, об этом слагают стихи и говорят проповеди. И благодарят Бога! Да, именно благодарят, а не ропщут. Их высказывания обнадеживают, несут надежду и заставляют задуматься. Конечно же, о вечном.

Шатохин Леонид Александрович – служитель церкви «Свет воскресения» города Донецк. Он ободряет братьев и сестер в трудный час, любит всех, молится. На вопрос, за что нужно благодарить Господа в опасной для Украины ситуации, ответил спокойно и убедительно: «Первое, что приходит на ум, — это то, что я знаю, что Господь все держит под контролем. Ничего постоянного в этом мире нет, никому доверять нельзя, но любящим Бога все содействует ко благу. Господь допустил такое. У нас есть возможность проверить свое состояние, свои отношения с Богом, каждому задаться вопросом: «Если это последнее время, последние мгновения, последний день, готов ли я встретиться с Господом?» Это важно и для каждого христианина, и для церкви в целом. Ведь мало мы были благодарными, мало ценили благословения Божьи. Благодарить Господа можно и за то, что мы, верующие, можем собираться, нас не лишают этой возможности до настоящего времени. Благодарить необходимо за то, что нет голода. По крайней мере, есть хлеб и все необходимое. Да, все подорожало, но мы еще не терпим голод, это однозначно. И наши условия жизни материально во много раз лучше, чем многих-многих христиан в других странах мира. Так что есть за что сказать «спасибо» нашему Спасителю. А когда преследуют тревоги и страхи, говоришь об этом Господу, доверяешь Ему».

Вера Фомина – простая верующая женщина, живущая в районе Красноармейска. Делясь своими мыслями, она переживает (а как же иначе?), но в то же время надеется. На защиту Бога. «У нас в поселке более менее спокойно, — рассказывает сестра, — хотя отголоски военных действий доносятся и сюда. В понедельник и вторник школьники не учились, в среду сделали короткие уроки, чтоб всех пораньше распустить по домам для безопасности. Была информация о готовящемся захвате нашего поселка. Но, слава Богу, пока обошлось. В понедельник еще не знаю, будем ли учиться. На работу идешь и не знаешь, вернешься ли. В Красноармейске (это километров 30 от нас) были военные конфликты. Вчера срочным образом перекрыли всем воду, была информация об отравлении Карловки. Вызывали лабораторию. Слава Богу, вода оказалась пригодной для употребления. А Господа всегда есть за что благодарить. В первую очередь за бесценный дар спасения души, за возможность после покаяния начать новую жизнь с чистого листа. За то, что Он всегда рядом, за Его любовь, хотя мы этого не всегда замечаем, за Его поддержку, которую мы не всегда принимаем. Если испытания и трудные минуты встретились на нашем жизненном пути, если Бог это допустил, значит, Он верит, что мы можем все это перенести, ибо Он знает силы каждого и сверх сил не допустит испытаний. А значит, нужно быть сильными и оправдать доверие Бога к нам. В Библии много ярких примеров, взять хотя бы Иова. Бог позволял испытаниям прийти, потому, что доверял Иову. Когда сил бороться больше не было, Господь откликнулся на его зов. Испытания закаляют наш дух, веру и очень важно, пройдя через них, остаться верным, не потерять свою веру и знать: Господь рядом, даже если мы не видим, и на все воля Его, даже если мы её не понимаем. А прекратить войну Бог не может не по причине бессилия, а потому что у каждого из нас есть право выбора: служить Богу, жить в любви и справедливости или служить злу и быть поедаемым собственной ненавистью к другим, убивать и крушить. Человек — не марионетка в Божьих руках — мы сами делаем свой выбор».

С выставкой Библий, переведенных на разные языки мира, исколесил всю Донецкую область Сергей Попов, благовестник из церкви города Донецка «Гефсимания». Не боится возить книги Священного Писания по городам и сейчас. «Во время политического кризиса служения молитвы, поста и общения святых участились в несколько раз, а это – результат того, что Дух Святой объединяет Своих детей, поэтому мы, забывая суету, проявляем любовь к ближнему, — делится рассуждениями благовестник. – И за это каждый христианин должен быть благодарным Богу. Библия учит, что нет ничего нового под солнцем, всё повторяется, хотя некоторые обстоятельства отличаются. В церквях люди стали чаще обращаться к Богу в покаянии, а это значит, что Господь многим открыл глаза на то, что только Он может дать мир душе и спасти людей от грехов, являясь истинным гарантом мира! В эти трудные времена церковь и очищается, и обогащается благодатью Божьей, видя Его защиту, и даже радуется, зная и веруя, что всё для неё содействует в этом ко благу! Господь учит нас за всё благодарить, искушения принимать с радостью и укрепляться могуществом славы Его. Вот и будем благодарить, зная, что эти кризисы временные, а в вечности нас ждёт великое воздаяние!

Сотрудники миссии «Свет воскресения», которая находится в живописном районе города Макеевки, выполняют очень важную работу. Она заключается, — как сказал Павел Карамышев, начальник социального отдела, – в служении многодетным семьям, пенсионерам, инвалидам, матерям-одиночкам. «Во-первых, нужно благодарить Господа за уверенность, что наша жизнь находится в руках Доброго Пастыря, – отмечает этот искренний брат. — А во-вторых, что бы ни произошло у нас на Украине, Господь об этом знает, и можно иметь твердую уверенность, что все события стоят в цепочке тех, которые все-таки приближают нас к приходу антихриста и в итоге — к справедливому Божьему суду, который неизбежно должен состояться».

«Незаметные люди, простые, но Христовой силы полны…» — эти слова известной христианской песни служат определением тем, кто остается верным Господу в любых обстоятельствах. «За что благодарить Бога? За то, что Он допустил эту ситуацию, потому что люди, живя в благополучии, забывают о своем Создателе. А вот когда становится плохо, они начинают вспоминать, что есть Господь, что к Нему надо обратиться. За то, что Он до сих пор сдерживает еще эти силы, все-таки меньше жертв, чем ожидалось в такой ситуации, мы обходимся малой кровью. А еще Он указывает, что мир переполнен злом, и ни на какого человека надеяться нельзя. Уповать можно только на Бога» — считает Ирина, сестра из города Ясиноватой. Дополняет её мысль и сестра Люба: «Бога нужно благодарить за то, что Он тревожит христиан, чтобы они молились не обрядовой молитвой, а по-настоящему. Ведь часто фразу «слава Тебе, Господи» произносят просто так, без сердца. А Господь должен пробудить христиан, чтобы они были готовы ко встрече с Ним не когда-нибудь завтра, а сегодня, и только сегодня».

«За все благодарите» — нельзя ошибиться, сказав, что эти слова понятны только читающим Библию детям Божьим, которых просветил Дух Святой. Ведь сам по себе человек не способен говорить «спасибо» в трудностях. Для плоти естественно раздражаться, паниковать и отчаиваться. Только христианин может во время войны сказать: «За все — слава Богу!» Потому что, когда закончится земной его путь, начнется настоящее небесное счастье!

Новости Черкассы

Сегодня уважение общества к христианам проявляется достаточно явно, о чем свидетельствует массовое посещение церковных собраний; развитие процесса духовного воспитания в общеобразовательных школах; представительство верующих людей в выборных органах государственной власти; доверие со стороны членов трудовых коллективов. В последнее время часто можно услышать от знакомых, что только представители христианских церквей опекаются нуждами простых людей, выходят живым щитом перед дулами автоматов, помогают хоронить убитых, стараются накормить сирот и престарелых граждан, утешают пострадавших, жертвуют последним ради ближних, в посте сознательно отказываются от пищи и воды, и ходатайствуют за нас грешных перед нашим справедливым и правдивым Судьей. Зная о том, что Господь бережет своих драгоценных детей от всех несправедливых притязаний, христиане без страха и сомнения демонстрируют всем благотворный и спасительный пример терпения.

Вера в Бога в той или иной степени присутствует почти в каждом человеке. Многие люди, посещая церкви ради традиции, с сожалением признаются, что о них никто не молится, понимая важность и необходимость связи с Всевышним. Если мы научимся жить, постоянно осознавая присутствие Бога, и поймем, что базисом стабильности должен быть страх Божий, мир станет раем. Великая и бескорыстная милость Бога заключается в том, что Он дает нам возможность задуматься о смысле жизни, сдать экзамен на мужество и проверить себя на готовность дать ответ за свою жизнь, за моральные принципы и нравственный образ, а также каждый раз предупреждает нас о том, что есть правда в этом мире, которая заключается в заповедях, переданных нам, всему человечеству, через наших предков, на страницах Библии. С точки зрения Божьей истинной и правдивой мудрости, наша единственная цель – это мир. Бог объединяет всех людей в любви, а глупость и злоба — разъединяют и убивают.

Как же мы, люди, еще глупы, что были так беспечны и позволили силам зла проявить себя во всей сущности. Мы все должны любой ценой сохранять такой, как оказалось, хрупкий мир, потому что это наша святая обязанность перед Богом Отцом и перед всем человечеством. Будем же искренне и усиленно молиться, чтобы умягчились сердца ожесточенные, чтобы воцарилась в сердцах любовь, чтобы наступил мир, чтобы мы оставались образом Бога нашего. Пусть наши горячие слезы перед Богом станут ходатайствовать за прощение и духовное исцеление попавших в плен собственных заблуждений наших братьев и руководителей. Пусть наши уста проповедуют мир и объединяющую для всех идеологию позитивного мышления и перемирия, чтобы все законопослушные граждане могли вместе жить, работать и сотрудничать. Только добрым поведением можно доказать, что человек обладает мудростью и разумом. Только высокие нравственные качества свидетельствуют о присутствии в человеке Божественной способности всесильной и жертвенной любви.

Новости Черкассы

Чтобы понять, что нужно делать, когда кажется, что нет выхода, необходимо обращаться к истинной мудрости божественных заповедей и наставлений, которые даны нам во спасение и для славы. Все люди должны понять, что нельзя позволять осквернять и ставить под сомнение здравый смысл Священного Писания и любовь Божью. Когда человек изучает изначальные законы и следует истинными путями Творца, жизнь этого человека меняется коренным образом, преображается, и весь мир проявляется по-другому, о чем единодушно свидетельствуют сотни миллионов верующих в Бога людей. Каждый человек мечтает понять свое истинное происхождение и предназначение в этом мире, и только в Библии можно найти ответ на все возникающие в течение жизни вопросы. Народная мудрость гласит о том, что все принятые законы человек должен обязательно изучать, и что незнание законов не освобождает никого от ответственности. Тем более, мы должны изучать Божественное Писание, которое открывает для нас истинный смысл жизни и понимание своего Божественного предназначения.

Только милосердный и всемогущий Бог, который есть сама Любовь, может наделить нас своей Божественной мудростью и особенными силами, необходимыми для прекрасной, благоразумной, долгой и счастливой жизни. Его слово как истинного Отца способно оживить больное или погибающее сердце во всех бедах и несчастьях. Вечно живой Бог может исцелить любую болезнь. Он учит нас добру, давая нам мысли благие и сердечный покой. Только в Нем настоящая правда, и нет лжи. Только тот, кто надеется на Бога, сможет научиться побеждать свои пороки, творить добро и милость. Если человек еще не познал Великого и Всесильного Бога и Его искренней отеческой любви, то его можно сравнить со слепым инвалидом, которому некому помочь. Наша жизнь испытывает нас многими соблазнами и несправедливостью, поддавшись на которые мы неизменно страдаем, и помочь нам может только сверхъестественная сила любви и милосердия Отца и Бога, который способен сочувствовать нашим огорчениям и изменять нашу жизнь.

Чтобы досконально понимать нашу телесную природу, наши слабости и трудности, Он Сам воплотился в человека в образе Сына и Господа нашего Иисуса Христа, который был испытан людьми и жизнью во всем, подобно нам, кроме греха, и который является для всех людей примером и образцом достойнейшего поведения. Чтобы изменить свою жизнь к лучшему и понять истинный ее смысл, необходимо начать исследовать Слово правды, оставленное нам как луч света самим Творцом всего видимого и невидимого на страницах Библии. Чтобы победить страх и обрести мир в умах, людям необходимо тренироваться в проявлении терпения в испытаниях и повиновения вечным законам жизни, данным нам нашим верным и Великим Отцом. Любые родители понимают, что самой желанной способностью детей является послушание, благодарность и почтение. Поэтому лучше всего заботиться о своем самосовершенствовании и никого не осуждать, а только стремиться к добру, в назидание другим. Только твердая, непоколебимая надежда на Бога воздается великим вознаграждением.

Новости Черкассы

Сегодня Украина переживает чрезвычайно драматические события в своей современной истории независимого существования. Люди жили в спокойной и плодородной на все виды человеческих благ стране. И вдруг слышишь вокруг себя то там, то тут, что, мол, или возникла угроза начала гражданской войны в Украине, или война уже началась, и самые опасные и ужасные военные перипетии происходят рядом с нашим домом. Такого развития событий никто не ожидал. Жизнь людей в одночасье превратилась из мирной в военную. Страна разделена баррикадами, на городских дорогах все чаще появляются военные машины и вооруженные люди в военной форме. Новостные сообщения и встревоженные разговоры людей невольно повторяют строки из книжек о войне. Слова «блокада», «война», «вторжение», «стрельба», «снайперы», «автомат», «фронтовики», «террористы» стали обыденными и привычными (как говорится, «на слуху»). Доводом демократии являются коктейли Молотова и другое оружие. Это однозначно не может нравиться кому-то.

Объективно актуальным в наше время проявился новый архитектурный стиль, в котором основными элементами являются камни, автомобильные шины, модель строительного кирпича в форме мешков, наполненных различными сухими смесями и металлические конструкции невообразимых форм, созданные из привычной коммунальной утвари. В визуальном и моральном образе людей явно проявились их мысли. Агрессивные люди выглядят воинственно, они одеты в военную форму, и в их руках автоматы. Как же такой внешний вид контрастирует с мирной парадной армейской формой и с белыми рубашками политиков и бизнесменов, которые принимают самые важные в жизни общества решения. Один мальчик 10-12 лет высказал довольно забавное мнение о том, что увидел по телевизору: «У меня такое впечатление, что на наших улицах появились сошедшие с экранов телевизоров Черепашки ниндзя в масках и с оружием. Только они почему-то стали злыми монстрами. Мама, мне страшно. А вдруг они придут в наш город?!» «Даже памятники, которые остались со времен войны, вдруг словно ожили, сошли с постаментов и вступили на боевые посты» — иронично заметила в коллективной беседе одна из женщин пенсионного возраста, реагируя на телевизионный сюжет об отремонтированном танке времен Великой Отечественной Войны, который служил памятным знаком.

Каждый день люди всего мира интересуются происходящими в Украине событиями, потому что к этому нельзя быть безразличным. Сильнее всего людей тревожит информация из юго-восточных областей: Донецкой, Луганской, Одесской, которые сегодня называют «горячим востоком». Названия небольших городов Донецкой области (Славянск, Краматорск, Мариуполь, Красноармейск) сегодня знают во всем мире. Невозможно окончательно осознать, что где-то, на расстоянии 100 км. от тебя, люди стреляют друг в друга, сгорают прекрасные архитектурные сооружения, сгорают в огне люди. Невероятная и страшная вероятность стала реальной явью и ужасной действительностью. Психоэмоциональное здоровье людей находится в состоянии сильного и обостренного перевозбуждения. Люди получают не только физические, но и психологические травмы, опасные и непредсказуемые последствия от которых могут проявляться всю оставшуюся жизнь. Все население рискует одинаково. В результате социально-опасного прецедента человеческая жизнь — главная святыня — теряет свою ценность.

Новости Черкассы

Другие города Донецкой области для передвижения граждан пока не заблокированы. Формирования военных людей располагаются на пограничных территориях. Только хроника вооруженных столкновений, рассказы очевидцев и их родственников являются страшными и печальными доказательствами существования вражды и ненависти между людьми. «Люди с большими деньгами хотят все держать под своим контролем, а простые люди хотят мира и спокойно жить в дружеских отношениях со всеми, во всем мире». «Амбициозные богачи пишут историю кровью людей. Так не должно быть!!!» «Все хотят разобраться с тем, что происходит на Украине. Моральные принципы нашего нравственного сознания разрушаются. Жесточайшее информационное пропагандистское давление разных протестующих сторон практически сводит с ума. Люди напуганы и запутаны». «Все происходящее является незаконным и преступным». Такие высказывания можно услышать в разговорах гражданского населения, соседей и знакомых.

Как же относится ко всем событиям? Кому верить? Что делать, чтобы не бояться за жизнь своих детей? Сложно понять обстоятельства, если человек лично их не пережил, если не просыпался от громких звуков выстрелов и взрывов снарядов, если не хоронил своих молодых родственников, которые погибли от оружия или сгорели в огне. Неужели же только языком силы сегодня можно вести диалог или обмениваться мнениями? Может нашим народным избранникам (иногда с трудом соответствующим чаяниям народа) пора перенимать только положительный опыт человечества и развивать интеллектуальные технологии партнерства и развития, а не захватнические походы и нападения? Всех цивилизованных людей беспокоит такой формат отношений или «делового сотрудничества» между политиками в рамках одного государства. Оказывается, есть такие люди, которые зарабатывают на войне и для которых понятия «компромисс» и «капитуляция» стали синонимами. Такую сложнейшую ситуацию можно определить как лакмусовую бумагу нашего духовного состояния.

Новости Черкассы